Надано мовою оригіналу

Інтерв▓ю міського голови Наумовича О.В. газеті ╚Голос України╩

- Олександре Володимировичу, як позначилося на ситуації в місті масове закриття вугільних підприємств?

- Процес реструктуризації вугільної галузі, який почався наприкінці 90-х років минулого століття, передбачав закриття неперспективних шахт та відродження перспективних. У Шахтарську було досить підприємств, усі вони були дотаційні, і що робити з такими шахтами, ніхто не знав. Невиплата заробітної плати, падіння обсягів видобутку, зростання собівартості, постійні страйки, походи шахтарів на Київ... Люди без грошей, ріжуть кабель, здають на металобрухт, у місті безлад.

Ось у такій ситуації ми підійшли до санації галузі. Першою шахтою, яку почали ліквідувати в нашому місті, стала шахта ╚Московська╩. Сьогодні в стадії закриття перебувають вісім вугільних підприємств, і жодне з них не ліквідоване повністю. Тобто заплановані заходи в повному обсязі не виконані. Крім того, якщо раніше в Шахтарську розташовувалася місцева дирекція державного підприємства ╚Укрвуглеторфреструктуризація╩, яке займається проблемами пенсіонерів закритих шахт, то кілька років тому цей підрозділ ліквідували. Для вирішення питань колишнім працівникам доводиться їздити аж до Тореза. Багато наших бабусь і дідусів ніколи не достукаються туди, вони фізично не можуть пересуватися.

- Чи були створені нові робочі місця для гірників закритих шахт? Де зараз працюють ці люди?

- Коли шахти тільки починали ліквідовувати, то ідея була непогана: закрити нерентабельні підприємства і створити нові робочі місця. Ми зробили проект відродження швейно-трикотажного виробництва, адже колись у місті працювала одна з найбільших у Союзі швейно-трикотажних фабрик, там були задіяні майже 2,5 тисячі осіб. Тому новий проект відродив би традиції і дав роботу насамперед жінкам, звільненим із шахт. Передбачалося вкласти 21 мільйон гривень, задіяти понад 350 осіб. Реалізація проекту розпочалася в 2001 році, потім була заморожена. Зараз на фабриці повністю виконано основні будівельно-монтажні роботи і придбано 70 відсотків сучасного обладнання. Виробництво може бути перспективним, рентабельним і конкурентоздатним: планувалося, що підприємство спеціалізуватиметься на пошитті чоловічих та жіночих костюмів. Але оскільки проект реалізовувався в рамках Закону України ╚Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області╩, то після припинення дії закону фінансування призупинилося.

- А де працюють жінки, звільнені із шахт?

- За нашими оцінками, в місті близько 1,5 тисячі жінок без роботи. І це величезна проблема. Крім вугілля, в нашому місті нічого немає. Хтось шукає роботу в сусідніх містах √ Донецьку, Макіївці. Чоловіки виїжджають до Луганської області і навіть до Росії, де теж працюють на шахтах. Навесні їдуть на сільськогосподарські роботи. Малий бізнес √ здебільшого торгівля. Підприємці живуть головним чином за рахунок того, що колишні гірники вчасно отримують пенсію: а шахтарська пенсія √ це в середньому 2600 гривень. Плюс ╚регресники╩, коже із яких отримує понад 700 гривень на місяць. Ось ті, хто витрачає гроші в місті.

Як би там не було, а державне підприємство ╚Шахтарськантрацит╩ забезпечує в місті половину всіх податкових надходжень. Тому найближче майбутнє ми пов▓язуємо саме з вугільною галуззю. За умов видобутку 2,5-3 мільйона тонн палива на рік запасів вистачить на сто років. Так, вугілля у нас непросте, воно потребуватиме дотації. Але його потрібно виймати, забезпечуючи населення регіону роботою. Ситуація дуже складна і критична. Іншого шляху, окрім як підтримати вугільну галузь, у нас немає.

- Яких заходів від держави, спрямованих на відродження вугільної промисловості, ви очікуєте? Адже бюджет не потягне масштабні проекти.

- Зрозуміло, будувати нові шахти чи робити глибоку реконструкцію на цьому етапі, може, й нерентабельно. Але ж країна має енергетичну стратегію, де вугіллю віддано пріоритет. Крім того, свого часу розроблялися проекти закону про малі шахтарські міста. Йдеться не лише про престижність шахтарської праці, а про комплексну програму. Чи програми √ їх напрацьовували всі уряди. Потрібно зібрати до купи всі ці документи, взяти найкраще і запроваджувати. Це по-перше. Візьмемо єдину працюючу шахту в нашому місті √ ╚Шахтарську-Глибоку╩. Вона видобуває 700 тисяч тонн на рік. Якщо вкласти в реконструкцію близько 240 мільйонів гривень і запустити другу чергу підприємства, видобуток зросте до 3,5 мільйона тонн на рік. Для міста це буде порятунок.

По-друге √ потрібно припинити закривати шахти, а завершити ліквідацію хоча би тих, які вже передані до реструктуризації. Адже за цей час не створене жодне робоче місце. Не вирішені питання екології. Не споруджені регіональні водозбірники, щоб прийняти воду з усіх закритих шахт.

Що сьогодні маємо? Втратили шахти, втратили податкову базу, і держава починає нас дотувати. Доходи нашого, як і кожного шахтарського міста, складаються із податку на прибутки фізичних осіб та земельного податку. Торік заборгованість по зарплаті виплачували двічі √ перед Днем шахтаря та перед Новим роком. Коли гірникам віддають заборгованість по зарплаті за два з половиною місяці в грудні, ми не встигаємо розпорядитися надходженнями. Щодо земельного податку, то його практично не бачимо: 70 відсотків території зайняте вугільними підприємствами √ закритими чи діючими. У перших √ пільги, другі взагалі звільнені від плати за землю. Тобто і цих грошей ми не бачимо.

Дев▓ять років тому ми були самодостатні. Тепер отримуємо із бюджету дотацію вирівнювання √ майже 30 мільйонів гривень на рік. Але ж така дотація не дає можливості розвиватися. Ми лише латаємо дірки. А будь-яка територія повинна бути самодостатньою. Я обома руками ╚за╩ адміністративно-територіальну реформу, якщо це допоможе місту стати економічно незалежним. Поруч із нами розташоване Кіровське, де працює одна з найбільших шахт √ ╚Комсомолець Донбасу╩. Із доходів, які заробляє це місто, державний бюджет вилучає значну суму. Яку потім перерозподіляє і дає Шахтарську. На мій погляд, було би доцільно об▓єднати кілька бюджетів і сказати: мовляв, усе, що заробите, - все ваше. Тоді був би стимул працювати.

- За офіційними даними, в міському центрі зайнятості на обліку стоять лише 43 гірники. Не секрет, що справжня цифра безробітних шахтарів набагато більша. Щоб побачити, де зайнята значна частина людей, достатньо проїхатися навколишніми селами і селищами. Місто обліплене нелегальними ╚копанками╩. Чи боретеся ви з цим явищем?

- Ця проблема існує вже близько десяти років, і досі явище не подолане. Справедливості заради скажу, що на території Шахтарська таких нелегальних шахт немає, всі вони √ на території району. Але ми не відгороджуємося, адже працюють там у тому числі і наші мешканці. Копанки неминучі насамперед як варіант легкої наживи. Другий аргумент √ а куди подітися людям? Це соціальна проблема, і не треба її політизувати.

Інша справа, що нині в нелегальних └дірках■ гинуть люди, і це √ найстрашніше. Там жодної техніки безпеки. В цілому, за нашими підрахунками, в цьому нелегальному бізнесі задіяні 3,5 тисячі працездатного населення. Середня зарплата гірника, який працює на └копанці■, - 5 тисяч гривень. Це стільки ж, скільки отримує гірничий робітник очисного вибою чи прохідник на державній шахті. Тобто три з половиною тисячі сімей живуть за рахунок нелегального видобутку вугілля. Як правило, там працюють безробітні або └молоді■ пенсіонери, які заробили підземний стаж на шахті. Так, ми не отримуємо від └дірок■ жодної копійки податку. Але люди мають зарплату, мають можливість оплачувати комунальні послуги, водити дітей до садочка, до школи...

З одного боку, └копанки■ √ це зло, їх треба закрити. Але щойно починається черговий виток боротьби з нелегальним видобутком, це одразу позначається на криміногенній ситуації. Люди починають рятуватися, як можуть. І часто обирають незаконні способи: ріжуть дроти, розносять підстанції тощо. В такі дні ми фіксуємо сплеск злочинності. Тобто як державний керівник, я розумію негатив від └копанок■. Але з іншого боку, був би радий, щоб вони існували і трохи знімали напругу із зайнятістю населення.

Розповім показовий випадок. Кілька років тому ми з головою обласної ради Анатолієм Михайловичем Близнюком приїхали на одну з └копанок■ і застали там зміну. Поговорили з мужиками, і голова облради запропонував: └Ми всіх вас влаштуємо на шахту └Шахтарська-Глибока■, кілька днів подумайте √ і приходьте■. Директор шахти пообіцяв узяти всіх, на той момент на підприємстві не вистачало гірників. Що ви думаєте? За тиждень до відділу кадрів прийшов лише один чоловік, та й той без паспорта. Але його таки взяли на роботу. У перший же день він попросив аванс √ і пропав.

Моя думка така: якщо держава не в змозі вкладати гроші у розвиток вугільної галузі, то треба дозволити приватному бізнесу відпрацьовувати запаси, які залягають близько до поверхні. Але за кількох умов. Перша √ безпека праці, контроль. І друга умова √ на державному рівні сприяти в реалізації вугілля. А не так, як було: з одного боку, начебто дають можливість видобувати, з іншого √ пропонують шукати збут самим. Тому зараз приватні шахти √ а їх у місті шість - практично стоять, людей розпустили. Проблема в тому, що немає куди відправляти вугілля. Але якщо буде гарний збут, це будуть мільйонні доходи.

Сьогодні у нас є всі умови для інвестицій, для розвитку середнього, великого бізнесу: комунікації, трудові ресурси, потужна інфраструктура, яка колись працювала на вугільне об▓єднання. Але інвестор, враховуючи кризовий стан та політичну нестабільність у державі, поки не йде. Потрібні реальні закони, які би працювали, які би приваблювали бізнес. А які гарантії ми можемо дати на місцевому рівні? Вважаю, таким шахтарським містам, як наше, потрібні спеціальні умови для розвитку. Можливо, на прикладі Шахтарська можна було би відпрацювати або спеціальний режим оподаткування, або спеціальний статус території. Держава повинна зберегти вугільну галузь, вона дасть нашим громадам перспективу.